Особливості здійснення представництва в судах

В зв’язку з введенням нової редакції ЦПК України, звертаємо увагу на питання особливостей здійснення представництва в судах.

     Новий ЦПК України, який набув чинності з 15 грудня 2017 року, містить прямі норми щодо здійснення представництва в суді як виду правничої допомоги виключно адвокатом, крім установлених законом випадків.

     Згідно зі ст.60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник, за винятком представництва у спорах, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах, де представником може бути особа з 18 років, яка має цивільну процесуальну дієздатність, а також представництва законним представником для малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

     Таким чином, у ЦПК України знайшли відображення конституційні норми, щодо здійснення представництва іншої особи в суді виключно адвокатом, що відображено у ч.3 ст.131-2 Конституції України.

     В той же час, згідно з ч. 4 цієї ж статті законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

     Здійснення представництва виключно адвокатом, має застосовуватися судами з урахуванням норм п.16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, згідно з якими представництво виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.

     Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року. У провадженнях, розпочатих до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до Конституції України, представництво у суді здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, – до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

     Вказані положення відповідають вимогам ч.4 ст.3 ЦПК України, за яких зазначено, що новий закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

     Відтак, представництво у судах першої інстанції виключно адвокатами здійснюється з 1 січня 2019 року.

     Вирішуючи питання щодо допуску представника, суд враховує дію норм у часі та момент відкриття провадження, з врахуванням того, що нові нормативні положення не мають обмежувати права учасників справи, які вони мали на момент відкриття провадження. До переліка прав особи, відноситься і право мати представника за своєю волею.

     Також нормами ЦПК України, передбачено самопредставництва, тобто право брати участь у судовому засіданні особисто.

     Самопредставництво для юридичної особи – це можливість участі у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, або за участю адвоката.

     Вказані положення роз’яснив своїм рішенням Верховний суд у справі №910/23346/16 від 13.03.2018р. У зазначеній справі Вищим господарським судом України було повернуто касаційну скаргу особі, яка її подала оскільки відповідно до ст. 131-2 та п.п. 11 п.161 розділу ХV «Перехідні положення Конституції України, які є нормами прямої дії, представництво в судах касаційної інстанції у справах, розпочатих після 30 вересня 2016 року, з 1 січня 2017 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами (крім представництва органів державної влади або органів місцевого самоврядування). Разом з тим, касаційна скарга відповідача подана у справі, яку розпочато провадженням у суді першої інстанції 21 грудня 2016 року, та підписано посадовими особами відповідача, які діяли на підставі довіреностей від 21 та 25 жовтня 2016 року. Зазначене рішення було оскаржено до Верховного Суду.

     Вимоги щодо перегляду було обґрунтовано тим, що ВГСУ, повертаючи касаційну скаргу з указаних в ухвалі підстав, порушив право особи на доступ на правосуддя, допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не врахував пріоритет положень Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року та відповідні рішення Європейського суду з прав людини, не взяв до уваги право особи на вільний вибір захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу, передбачене ч.2 ст.10 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» юридична особа не може бути позбавлена права на безпосереднє представництво своїх інтересів та права вільного вибору захисника, що відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі № 1-17/2000 та положенням чинних процесуальних кодексів.

     Переглядаючи зазначену справу Велика палата Верховного суду вказала, що на час винесення ухвали норми ч. 1 ст.28 ГПК України передбачали можливість здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю.

     Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року у справі про право вільного вибору захисника при представництві та здійснення захисту за кримінально-процесуальним законодавством були офіційно розтлумачені діючі на той час положення ч. 1 ст. ст.59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

     Проте, з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» попередню редакцію ст.59 Конституції України змінено; за змістом чинної редакції ст.59 Конституції України передбачено право особи на професійну правничу допомогу, надання її у визначених законом випадках безоплатно та вільний вибір захисника своїх прав.

     Норми ст.131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому ст.59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу.

     Наведені положення не порушують суть права на касаційне оскарження, не позбавляють осіб їх права на самопредставництво, здійснюване для юридичних осіб їх органами, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством чи статутом; доказів звернення з касаційною скаргою до касаційного суду в порядку здійснення самопредставництва за частиною першою статті 28 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на час подання скарги) матеріали справи та заяви не містять.

     Отже, представництво юридичної особи має відбуватись у формі або самопредставництва, яке може здійснювати керівник підприємства або член виконавчого органу згідно статутних документів, або професійний адвокат.