⚖️Судова практика Верховного Суду у трудових спорах

Постанова Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 607/4281/23: відсутність згоди працівника на продовження роботи із зміненими істотними умовами праці та можливості збереження йому попередніх істотних умов праці не може бути підставою для звільнення працівника за прогул без поважних причин у зв’язку з відсутністю на робочому місці, згоди на роботу на якому у зв’язку із зміною істотних умов праці він не надавав, що є безпосередньою підставою для припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Неправильне формулювання причин звільнення в такому випадку не є підставою для поновлення працівника на роботі.

Постанова Верховного Суд від 17.07.2024 у справі № 521/2212/23: у разі поновлення на роботі працівника, якого незаконно звільнено під час призупинення дії трудового договору у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні, працівник не позбавлений можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу в повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.

Постанова Верховного Суд від 06.06.2024 у справі № 367/569/23: відсутність працівника на роботі в період дії воєнного стану не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Якщо з таким працівником відсутній зв’язок, до з’ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та в загальному порядку не підлягає оплат.

Постанова Верховного Суд від 18.04.2024 у справі № 607/18789/22: не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.