Верховний Суд виніс першу постанову щодо застосування нового закону про декриміналізацію дрібних крадіжок

Верховний Суд у своїй постанові застосував новий закон про декриміналізацію дрібних крадіжок.

Як раніше писала «Судово-юридична газета», 9 серпня набув чинності закон №3886-ІХ про декриміналізацію крадіжок на суму, меншу за 3028 грн (законопроект 11068).

До 9 серпня 2024 року кримінально караною крадіжка вважалася, якщо вартість вкраденого майна становила від 302,8 грн (станом 1 січня 2024 року, адже кваліфікація фактично прив’язувалася до 0,2 неоподатковуваного мінімуму, який, в свою чергу, по адміністративним та кримінальним правопорушенням прив’язується до прожиткового мінімуму, що у 2024 році складає для працездатних осіб 3028 грн).

Після 9 серпня за КУпАП буде каратися дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість вкраденого становить до 3028 грн (станом на 2024 рік).

Таким чином, у 2024 році все, що вище 3028 грн – кримінально карана крадіжка. При цьому слід нагадати, що «кримінальна» крадіжка під час воєнного стану кваліфікується за ч. 4 статті 185 Кримінального кодексу, якою передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років.

Втім, законодавець у перехідних положеннях не встановив, що робити з кримінальними справами стосовно осіб, які вже розглядаються в судах або по яких є вироки.

Першу справу 567/507/23 стосовно того, як застосовується новий закон в часі, 22 серпня 2024 року розглянув Верховний Суд. Слід зауважити, що у цій справі епізоди крадіжок мали місце в 2023 році, тому ККС ВС рахував суму, виходячи з прожиткового мінімуму 2023 року - 2684 грн. 

Обставини справи

Отже, в цій справі чоловік обвинувався в тому, що 28 січня 2023 року, в умовах воєнного стану, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), перебуваючи у приміщенні торговельного залу магазину «АТБ-маркет», з торгової вітрини викрав одну пляшку горілки «Finlandia» об`ємом 0,5 л вартістю 270,93 грн.

Потім, 7 лютого 2023 року, перебуваючи у приміщенні торговельного кіоску, таємно викрав із жіночої сумочки жіночий гаманець вартістю 156,67 грн, де лежали, зокрема, грошові кошти в сумі 4000 грн, чим заподіяв останній майнову шкоду на загальну суму 4156,67 грн.

Продовжуючи свої дії, того ж дня, привласнив банківські картки, які зберігалися у викраденому ним гаманці, і за допомогою них намагався розрахуватися в аптеці.

Вироком районного суду від 30 травня 2023 року чоловіка було засуджено за:

- ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць,

- ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник зауважує, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць є несправедливим через суворість, оскільки засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, вибачився перед потерпілою, добровільно відшкодував їй завдані збитки. При цьому до касаційної скарги захисник долучає розписку потерпілої про те, що вона отримала від засудженого 4000 грн на відшкодування заподіяної шкоди, претензій до останнього не має.

Що вирішив Верховний Суд

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Колегія суддів ВС скористалася своїм правом на вихід за межі вимог касаційної скарги захисника (що не погіршує становища засудженого), оскільки станом на момент касаційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України в частині визначення розміру вартості викраденого майна, за яке передбачено адміністративну відповідальність, що, як наслідок, вплинуло на розмір матеріальної шкоди, у разі заподіяння якої настає кримінальна відповідальність.

Так, 9 серпня 2024 року набув чинності Закон №3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП у редакції Закону 3886-IX передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 ст. 51 КУпАП у редакції Закону 3886-IX установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ ПК, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 1 січня.

Зі змісту вироку вбачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК, чоловік вчинив 28 січня 2023 року (за епізодом стосовно потерпілого «АТБ-маркет») та 7 лютого 2023 року (за епізодом стосовно потерпілої).

Станом на 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн, а 50% від його розміру становили 1342 грн.

Таким чином, з огляду на зміст положень ПК та Закону 3886-IX, на момент вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 2684 грн (1342*2=2684).

Як убачається з досліджених судами попередніх інстанцій матеріалів кримінального провадження, діями засудженого було заподіяно матеріальну шкоду потерпілому в особі «АТБ-маркет» в розмірі 270,93 грн (за епізодом від 28 січня 2023 року) та потерпілій у розмірі 4156,67 (за епізодом від 7 лютого 2023 року).

Положеннями ч. 1 ст. 3 КК встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення і в ч. 1 ст. 5 КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Ураховуючи те, що вартість таємно викраденого майна (за епізодом від 28 січня 2023 року) становила 270,93 грн, тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону 3886-IX та положень Податкового кодексу настає кримінальна відповідальність, а саме 2684 грн, то колегія суддів вважає, що, з огляду на передбачений ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК принцип зворотної дії закону в часі та відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК, посилання в судових рішеннях судів попередніх інстанцій на скоєння обвинуваченим 28 січня 2023 року повторного таємного викрадення майна, належного «АТБ-маркет», вчиненого в умовах воєнного стану, підлягає виключенню як таке, що з урахуванням вищенаведеного, не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК.

Разом з тим, що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, що, на переконання сторони захисту, виразилося в необґрунтованому незастосуванні до засудженого положень ст. 69 КК, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Таким чином, під час застосування положень, передбачених ч. 1 ст. 69 КК, крім кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, законодавець передбачив також урахування даних щодо особи винного.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи вид та розмір покарання, зважив на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК належать до категорії тяжких злочинів та кримінальних проступків, а також дані про особу обвинуваченого, зокрема, і те, що за місцем тимчасового проживання скарг на його протиправну поведінку та повідомлень про порушення громадського порядку, притягнення до адміністративної відповідальності не надходило, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Суд також узяв до уваги думку потерпілої, яка щодо призначення обвинуваченому покарання покладалася на розсуд суду.

Обставинами, які пом`якшують обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття та вибачення перед потерпілою. Обставиною, яка обтяжує обвинуваченому покарання, судом визнано рецидив злочинів.

Разом з тим, призначаючи покарання, місцевий суд також урахував досудову доповідь органу пробації, який вважає, що виправлення особи обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, виконання покарання у громаді можливе за умов здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення й запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень.

Крім того, відповідно до витягу з оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення суд першої інстанції встановив, що рівень впливу історії правопорушень на протиправну поведінку засудженого оцінюється як дуже високий.

Таким чином, місцевий суд з урахуванням усіх обставин справи, ступеня тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, наявності в нього попередніх судимостей дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства.

При цьому зауважив, що дані про особу обвинуваченого хоча і враховуються судом при призначенні йому покарання, однак не свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання і не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а тому підстав для звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК, або ж застосування до нього положень ст. 69 КК суд не встановив.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами сторони захисту, урахувавши тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких віднесено законом до тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, особу засудженого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів (таємне викрадення чужого майна, шахрайство, грабіж), пом`якшуючі покарання обставини (щире каяття, вибачення перед потерпілою стороною), обтяжуючу покарання обставину (рецидив злочину), погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме в межах, найбільш наближених до мінімального покарання, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, без застосування положень, визначених ст. 69 КК, посилаючись на те, що системна злочинна діяльність з боку обвинуваченого виключає можливість призначення йому покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією закону.

З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

З огляду на зазначене колегія суддів ВС вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про несправедливість призначеного обвинуваченому покарання та необхідність застосування до останнього положень, передбачених ст. 69 КК України, про що сторона захисту вказувала у своїх апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції не встановив.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

При цьому Верховний Суд також вважає, що, навіть з урахуванням необхідності виключення з рішень судів попередніх інстанцій посилань на вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, за епізодом від 28 січня 2023 року, призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць (яке є наближеним до мінімального), з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, що у свою чергу, на переконання Суду, не свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин, оскільки, у тому числі з огляду на вищезазначене, кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду змінив, виключивши з мотивувальних частин указаних судових рішень посилання на вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, за епізодом від 28 січня 2023 року стосовно потерпілого «АТБ-маркет».

Таким чином, чоловік є засудженим за:

- ч. 4 ст. 185 КК (за епізодом стосовно потерпілої) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць;

- ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, чоловік є засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Автор: Наталя Мамченко