Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Мати (батько) має право на пред’явлення позову про відібрання дитини, якщо один з батьків змінив без згоди другого місце її проживання до ухвалення судом рішення, а після його ухвалення місце проживання дитини не змінював.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного цивільного суду, змінивши мотивувальну частину попередніх рішень у справі №183/1464/22, інформує «Закон і Бізнес».
Позивачка вказувала, що у січні 2021 року відповідач без її згоди перемістив сина за місцем свого проживання. У листопаді 2021 року суд першої інстанції, рішення якого залишили без змін суди апеляційної та касаційної інстанцій, визначив місце проживання малолітнього сина разом із матір’ю. Попри це, відповідач продовжує утримувати сина в себе, обмежуючи матір у спілкуванні з дитиною.
Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд погодився з таким рішенням. Правовою підставою для цього суди вважали ч.1 ст.162 СК, фактичною підставою — невиконання відповідачем судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Своєю чергою, ОП КЦС зазначила, що судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання,
а за своїм змістом це рішення немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у рішенні про визначення місця проживання дитини обов’язку вчинення дій боржником (тим із батьків, з яким фактично проживає дитина), воно не підлягає примусовому виконанню.
Водночас чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з другим із батьків є умовою/ підставою застосування ст.162 СК. Основною умовою застосування ст.162 СК є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».
ОП КЦС констатувала, що у СК є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди другого місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце її проживання не змінював.
Тож ОП КЦС зауважила, що подібною нормою є ст.162 СК, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання дитини не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Натомість відібрання сина від батька не завдає шкоди інтересам хлопчика, оскільки зміна місця проживання дитини здійснена батьком під час розгляду справи щодо визначення опіки над нею, спір у цій справі про відібрання дитини виник під час визначення місця її проживання, що унеможливлює висновок про втрату контакту дитини з матір’ю.
_03_03.png)
