Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Складання відносно позивача процесуальних документів про корупційну діяльність через укладений договір дарування не є підставою для визнання його удаваним.
Про це зазначив Касаційний цивільний суд, залишаючи в силі попередні рішення у справі №711/5843/20, повідомляє «Закон і Бізнес».
Позивач посилалася на те, що договори дарування порушують її інтереси та права, оскільки мають наслідком сплату податку на дохід, який вона фактично не отримувала. Адже насправді правочини були платними за ціною вище проведеної незалежної оцінки. Крім того, вони створюють ризики притягнення її до адміністративної відповідальності як депутата місцевої ради за корупційне діяння, яке вона фактично не здійснювала;
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування.
Апеляційний суд, не змінивши в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, вважав, що позовні вимоги про визнання договорів удаваними неефективні. До того ж позивачем не зазначено порушене право та не доведено підстави удаваності договорів дарування.
Своєю чергою КЦС зауважив, що позов про визнання правочину удаваним є приватноправовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Суд за таким позовом захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оскаржені відповідачем.
У разі використання приватноправового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін закону «Про запобігання корупції», відсутні порушені, невизнані або оскаржені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача.
Відсутність порушеного, невизнаного або оскарженого відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Тож суди зробили обґрунтований висновок про відмову в позові, але частково помилилися щодо мотивів такої відмови.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач в суді апеляційної інстанції визнавав позов, та відзиву на касаційну скаргу про те, що відповідач визнає позов в суді касаційної інстанції, колегія суддів відхилила. Адже тлумачення ст.ст.206, 373, 408 ЦПК свідчить, що визнання позову відповідачем не допускається в суді апеляційної та касаційної інстанції, а можливе на будь-якій стадії провадження у справі в суді першої інстанції.
_03_03.png)
