Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суд першої інстанції визнав право власності позивачки на ½ частки автомобіля, у задоволенні інших вимог відмовив, указавши, що
спірний автомобіль є неподільною річчю, зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред’явив вимог про визначення розміру компенсації за частку в спільному майні подружжя.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Водночас суд зазначив, що позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Однак позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, про застосування якого заявив банк.
Позиція ВС
Розв'язуючи питання щодо забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.
Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб’єктів приватних відносин.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).
Для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Серед прикладів неподільних речей – транспортні засоби, побутова техніка тощо.
Частина 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б передбачало можливість для одного зі співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.
Також Об’єднана палата зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.
_03_03.png)
