Покарання за зраду. Про відповідальність за колабораційну діяльність

Прийняття закону про колаборантів (Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність”) є виправданою відповіддю на збройну агресію Росії. Він передбачає відповідальність за різні форми співпраці з державою-агресором. В першу чергу, на тимчасово окупованій території. Детальніше про відповідальності за колабораційну діяльність та особливості застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки у наступному матеріалі.

Що таке колабораціонізм за версією Кримінального кодексу?

 З набранням чинності Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність” 15 березня до Кримінального кодексу України були внесені відповідні зміни, а саме Кодекс було доповнено новою статтею 111.1, яка так і називається «Колабораційна діяльність”.

Як визначають правові джерела, що таке колабораціонізм? Якщо простими словами говорити, колабораціонізм – це співпраця громадян держави з ворогом для забезпечення інтересів ворога та заподіяння шкоди власній державі. Але у контексті змін до Кримінального кодексу України, звичайно, визначаються дії, які для громадян України вважаються колабораціонізмом, і конкретно Кодекс визначає відповідальність за вчинення таких дій.

Які дії можуть бути кваліфіковані як колабораціонізм?

У першу чергу, злісне заперечення громадянами України збройної агресії проти України або окупації частини її території. Наприклад, заклики підтримки дій держави-агресора і її збройних формувань, окупаційної адміністрації, заклики співпрацювати з такими органами. Це можуть бути заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території.

Тут варто окрему увагу звернути саме на термін «публічне”, оскільки мова йде саме про публічне заперечення та публічні заклики.

Ідеться про здійснення таких дій саме публічно: на мітингах, зборах, у засобах масової інформації, в мережі інтернет, в соцмережах, у месенджерах тощо. Тобто, публічним вважається поширення закликів або висловлювання заперечень, яке здійснюється до невизначеного числа осіб, в тому числі за допомогою мережі інтернет, засобів масової інформації тощо.

Нова стаття Кримінального кодексу відносить до колабораціонізму і такі дії, як добровільне заняття різного роду посад у незаконних органах влади, які створені на тимчасово окупованих територіях, в тому числі окупаційних адміністраціях держави-агресора, а також участь у діяльності цих організацій.

Так само колабораціонізмом вважається й публічний заклик до проведення незаконних виборів чи референдумів на тимчасово окупованій території.

Також слід сказати, що до таких дій відноситься добровільне заняття посад у створених державою-агресором судових або правоохоронних органах, як і добровільна участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти України.

Ця стаття передбачає відповідальність за організацію та проведення заходів саме політичного характеру. Тобто, якщо перед тим ми говорили про публічні заклики, то тут мова йде про заходи політичного характеру. До них можна віднести: з’їзди, мітинги, демонстрації, конференції, «круглі столи” тощо для підтримки держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань. Так само колабораціонізмом вважатиметься підготовка та участь у таких заходах.

До такої діяльності можна віднести здійснення інформаційної діяльності в співпраці з державою-агресором або її окупаційною адміністрацією, яка спрямована на підтримку держави-агресора чи її органів або збройних формувань. І в тому числі щодо уникнення нею відповідальності за таку агресію проти України. В цьому контексті можна говорити про відповідальність за здійснення пропаганди відповідного характеру.

Колабораційною діяльністю також вважається передача матеріальних ресурсів, іншої фінансової допомоги військовим держави-агресора, а також залученість до відповідної діяльності, в тому числі господарської взаємодії з державою-агресором тощо.

До колабораційної діяльності відноситься вчинення дій, прийняття рішень чи бездіяльності, що призвели до загибелі людей або настання тяжких наслідків, тут ідеться зокрема про дії чи рішення осіб, які перебувають на посадах у незаконних органах, створених державою-агресором. Саме за ці діяння передбачена найтяжча відповідальність.

Якою є відповідальність за колабораціонізм?

Якщо ми говоримо про відповідальність, яка встановлена новою статтею 111.1 Кримінального кодексу, то за дії, про які ми вже говорили, передбачено різні види покарань, що можуть застосовуватися до громадян України.

По-перше, відповідальність залежить від тяжкості правопорушення. В нових законодавчих змінах кожен випадок описується окремо. І це можуть бути:

– позбавлення права обіймати певні посади або позбавлення права займатися певною діяльністю строком від 10 до 15 років;

– виправні роботи на строк до 2-х років. Якщо говорити в контексті законодавства, то виправні роботи – це один із тих видів кримінального покарання, яке встановлюється на строк від п’яти місяців до двох років і відбувається за місцем роботи особи;

– арешт строком до п’яти місяців;

– штраф, і тут Кодекс визначає його розмір до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

– позбавлення волі на строк до 15 років;

– довічне позбавлення волі. Тут ідеться про випадок, коли колабораційна діяльність привела до загибелі людей або настання тяжких наслідків.

Тобто, в залежності від кожного конкретного випадку може визначатися різний вид покарання за такий злочин. Рішення прийматимуть органи судової влади, розглядаючи конкретну справу та оцінюючи конкретні відомості, докази і т.д.

Яким чином громадянин може зафіксувати факт колабораціонізму та повідомити про нього?

Для будь-якого кримінального провадження передумовою початку досудового розслідування є надходження до правоохоронного органу заяви або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, а чи виявлення відповідною посадовою або службовою особою правоохоронного органу такого правопорушення, його вчинення.

Якщо ми говоримо саме про фізичних осіб, то це може бути заява людини як в усній, так і письмовій формі, яка передається в той чи інший правоохоронний орган. Вона може передаватися як поштою, так і особисто. А якщо, до прикладу, це фіксується зі слів заявника, то така фіксація відбувається саме посадовою особою правоохоронного органу.

Із заявою чи повідомленням може звернутися як звичайна людина, яка стала свідком події, так і людина, яка є потерпілою особою, тобто фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Є певні строки розгляду таких заяв, відкриття кримінального провадження. Зокрема, слідчим, прокурором не пізніше доби після подання заяви, повідомлення про вчинення правопорушення або самостійного виявлення вносяться відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочинається розслідування, під час якого вже досліджується конкретна інформація, докази, відомості та т.д.

Також існує низка онлайн-інструментів – електронна пошта, онлайн-боти тощо – за допомогою яких можна повідомити відповідні органи про факти колабораційної діяльності.