flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ТОП правових позицій Верховного Суду 2023 року

25 січня 2024, 09:00

За перше півріччя 2023 року на розгляді Верховного Суду перебувало близько 64 тис. справ, що на 20% більше ніж у 2022 році. Активізація роботи Верховного Суду пов'язана з воєнним станом, який спричиняє нові правові колізії майже щодня.

Протягом 2023 року Верховний Суд демонстрував неабияку продуктивність, скасовуючи застарілу судову практику та формуючи нові підходи до вирішення спорів. Про те, як Верховний Суд ламав стереотипи, можна судити з його найбільш дискусійних правових висновків, які Наталія Мисник, старша юристка Asters, пропонує розглянути в авторському матеріалі: "ТОП правових позицій Верховного Суду":

Активізація роботи Верховного Суду пов'язана з воєнним станом

 

За перше півріччя 2023 року на розгляді Верховного Суду перебувало близько 64 тис. справ, що на 20% більше ніж у 2022 році. Активізація роботи Верховного Суду пов'язана з воєнним станом, який спричиняє нові правові колізії майже щодня.

Протягом 2023 року Верховний Суд демонстрував неабияку продуктивність, скасовуючи застарілу судову практику та формуючи нові підходи до вирішення спорів. Про те, як Верховний Суд ламав стереотипи, можна судити з його найбільш дискусійних правових висновків, які ми пропонуємо розглянути в цій статті.

Щодо заборони забудови в історичному ареалі столиці

Верховний Суд не дозволив будувати висотку з паркінгом в історичному районі Києва.

Всі забудовники зобов'язані дотримуватись обмежень щодо гранично допустимої висотності нових об’єктів будівництва, які встановлені Генеральним планом м. Києва, зокрема для збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної зони столиці. Таких висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.08.2023 по справі № 640/34187/21.

У справі, що розглядалася, товариство планувало будівництво у Печерському районі м. Києва, за адресою Московська, 8. Проте Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) була проти й виписала забороняючий припис.

Товариство просило суд скасувати припис ДІАМ, який заважав продовжувати будівництво.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги товариства. Суди виходили з того, що віднесення певної території до зони охорони пам’яток не наділяло її необхідним обсягом правового захисту. 

Касаційний адміністративний суд у складі ВС скасував рішення судів нижчих інстанцій та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позову, зазначивши що Генеральний план м. Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, якого потрібно дотримуватись.

У цій справі Верховний Суд також врахував, що у центральній планувальній зоні м. Києва як столиці України встановлено особливі вимоги та додаткові обмеження щодо здійснення господарської діяльності, зокрема будівельної. Такі обмеження спрямовані на збереження об’єктів культурної спадщини, зокрема тих, що занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, на запобігання їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Для цього на органи місцевого самоврядування м. Києва покладено додаткові зобов’язання та підвищену відповідальність за результати здійснення ними заходів щодо збереження і відновлення пам’яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування.

Щодо відмови видати Російській Федерації її громадянина, який вирішив служити в ЗСУ

У справі №757/56198/21-к колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що з моменту подання іноземцем заяви про визнання біженцем, така особа перебуває під захистом України, навіть, якщо вона є громадянином Росії.

Як вбачається з матеріалів справи, до Офісу Генерального прокурора 07 лютого 2020 року надійшов запит Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу особливо небезпечного злочинця для притягнення до кримінальної відповідальності за численні злочини, що вчинялися ним на території РФ.

Постановою Генерального прокурора від 15 травня  2020 року прийнято рішення про екстрадицію підозрюваного.

Проте громадянин Росії додому не хотів. Він попросив визнати його біженцем і з перших днів повномасштабного вторгнення записався в ЗСУ.

Розглядаючи цю справу, Верховний Суд в постанові від 23.03.2023 дійшов до наступних висновків. Якщо іноземець є громадянином Російської Федерації, однак на момент розгляду касаційної скарги прокурора він проходить військову службу, захищаючи територію України від військової агресії Російської Федерації, то екстрадиція до держави, яка здійснює військову агресію проти України, може призвести до негативних наслідків, зокрема до загрози його життю, здоров’ю чи застосування тортур.

Верховний Суд згадав, що Верховна Рада України припинила дію всіх міжнародних конвенцій з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Тому екстрадиція в ці країни не здійснюватиметься.

Щодо неможливості визнання грошових вимог кредитора, який зареєстрований в РФ до боржника, який зареєстрований в України

У межах справи №925/1248/21 про банкрутство кредитор, який створений та зареєстрований відповідно до законодавства російської федерації подав заяву про визнання грошових вимог до боржника.

Суди попередніх інстанцій, залишаючи заяву без розгляду, зокрема, виходили з відсутності підстав для її розгляду по суті (задоволення/ відхилення) внаслідок запровадженого мораторію на виконання грошових зобов’язань перед цим кредитором, що створений та зареєстрований відповідно до законодавства Російської Федерації, з можливістю розгляду таких вимог по суті після скасування вказаного мораторію.

КГС ВС з такими висновками не погодився та в постанові від 30.05.2023 зазначив, що мораторій виключає можливість визнання та задоволення вимог кредиторів з РФ як на сьогоднішній день, так і в майбутньому.

Отже, враховуючи встановлені судами обставини реєстрації кредитора в місті Москва, РФ, тобто створення та реєстрації юридичної особи кредитора відповідно до законодавства Російської Федерації, КГС ВС дійшов висновку, що ці обставини виключають можливість задоволення його позовних вимог.

Щодо відстрочки від призову на строкову військову службу для священнослужителів інших конфесій

У справі №1140/3182/18 особа звернулася до суду з адміністративним позовом до Міської призовної комісії м. Кропивницького з вимогами про визнання протиправним і скасування рішення міської призовної комісії, оформлене протоколом від 11.10.2018, у частині визнання позивача придатним до військової служби та призвання його на строкову військову службу.

Позивач стверджував, що він має право на відстрочку від призову на строкову військову службу, так як з 01.10.2017 призначений на посаду священнослужителя – служителя (диякона) релігійної організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови».

Однак йому протиправно було відмовлено відповідачем у її наданні через відсутність доказів закінчення ним вищого або середнього духовного навчального закладу.

За наслідками розгляду справи у касаційному порядку Верховний Суд визнав наявність дискримінаційних ознак у нормах Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо священнослужителів інших конфесій. Священнослужителям надається відстрочка від призову на строкову військову службу. У значенні Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (Закон №2232-XII) священнослужителем є особа, яка закінчила заклад вищої або середньої духовної освіти і обіймає посаду в релігійній організації, що діє на основі статуту (положення), зареєстрованого у встановленому порядку.

Проте цей Закон не враховує особливостей інших конфесій, зокрема священнослужителів Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», які можуть отримати сан, навіть за відсутності "профільної" освіти.

В аспекті наведеного, на думку суду, держава, надаючи окремій категорії осіб певне право, не може не враховувати особливостей деяких груп осіб з цієї категорії.

Постановою Верховного Суду від 11.05.2023 року у справі №1140/3182/18 вимоги священнослужителя задоволені в повному обсязі.                                                                                                                   

Саме по собі існування воєнного стану не є підставою для розірвання трудового договору 

Саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов’язані з тим, що фактично підприємство не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України.

Роботодавець може звільнити працівника за своєю ініціативою, якщо не може забезпечити його роботою, що безпосередньо пов’язано з повним знищенням виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або його майна внаслідок бойових дій. Таке знищення чи відсутність умов мають бути безпосереднім наслідком бойових дій.

27 вересня 2023 року Верховний Суд розглянув  справу №523/11673/22 про поновлення на роботі і зазначив наступне.

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 КЗпП України. Крім підстав, передбачених статтею 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6). 

Роботодавець не надав до суду доказів на підтвердження знищення засобів виробництва та майна роботодавця, відсутність організаційних та технічних умов для роботи позивача внаслідок бойових дій.

Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважив, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов, за яких трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв’язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює, чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

Щодо кваліфікації дій народних депутатів, які протиправно використали гарантії, пов'язані з посадою 

Зловживанням владою є протиправне використання пільг та інших благ, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням функцій представника влади.

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №991/3966/20.

Як установили суди, понад 1,5 рока народний депутат України користувався готельним номером за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України. При цьому у власності такого депутата була квартира в Києві, про яку він забув повідомити.

В результаті такими діями депутат спричинив тяжкі наслідки у вигляді безповоротної втрати бюджетних коштів у розмірі майже 361 тис. грн.

Розглядаючи цю справу, об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила наступне.

Держава гарантує народним депутатам забезпечення необхідними умовами для здійснення ними депутатських повноважень (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України»). Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.

Якщо для отримання житлової гарантії депутат зобов'язаний подати відповідну заяву, то таку заяву він повинен подати і в разі відсутності потреби у забезпеченні його житлом.

Кримінально-правова оцінка безпідставного отримання народним депутатом такого майнового блага, як проживання в готельному номері, становить собою зловживання владою, і таке діяння має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК України. 

Аналізуючи нові позиції Верховного Суду, можна побачити приємну тенденцію: всі вони є достатньо патріотичними, логічними та об'єктивними. Отже, можна сподіватися, що національна свідомість і справедливість все-таки стануть головними інструментами правосуддя.