КУЛЬТУРА МОВИ ЮРИСТА

Формування духовно багатої особистості неможливе без опановування мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, самоутвердження у громадському житті.

Практична діяльність правознавця, яка пов’язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням, з підготовкою й оформленням юридичних документів, вимагає належного знання норм і правил усного і писемного мовлення, його особливостей в офіційно-діловій сфері.

Від того, чи дотримуються юристи у професійній діяльності, у побуті прийнятих норм мовлення, наскільки адекватно зображають зміст інформації використані терміни та слова, чи правильно формулюють окремі фрази, речення, створюються тексти документів – залежить формування суспільної думки про рівень загальної й професійної культури юриста, залежить його власний авторитет і авторитет органу держави чи установи, які він представляє. Вільне володіння та правильне користування українською мовою є не лише обов’язком будь-якого державного службовця та ознакою його професійної відповідності, але й умовою прийняття ефективних управлінських рішень, порозуміння між керівництвом та трудовим колективом, формування ділової атмосфери у службових стосунках, укріплення авторитету установи в її відносинах з користувачами адміністративних послуг.

Відомий німецький теоретик права Бернд Рютерс слушно зазначає: «Поза мовою право не існує. Право можна виразити, передати, пояснити й вдосконалити лише завдяки мові». Звісно, мова правників – специфічна. Вона вирізняється вживанням словосполучень дієслівного типу, дієприслівникових і дієприкметникових зворотів, прямої мови; повторами професійної лексики. В юридичних текстах переважають складні поширені речення. Іноді мовці у виступах користуються книжними словами, маловідомою термінологією. Така мова не сприймається слухачами, втомлює, створює дискомфорт і свідчить про низький рівень доповідача. Письмова діяльність юриста вимагає не абияких знань державної мови. Неправильно, або з помилками написаний текст, записка, протокол, рішення будуть причиною непорозумінь та неповаги з боку колег, звичайних цивільних людей.

Звичайно, що як і представники будь-яких інших професій, у своїх текстах юристи використовують спеціальні терміни. Написання деяких понять дуже важко запам’ятати, тому їх виносять у спеціальні юридичні довідники. І письмова діяльність і публічне мовлення юриста підлягають певній традиції. Це завжди ділова або публічна мова. Вона є стислою і завжди по суті. Кожне слово зважене і має своє місце.

Отже, юрист – це соціально значуща професія, тому що вона пов’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами, при цьому часто юристи мають значні владні повноваження. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу потрібно охоплювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні, заплутані юридичні проблеми. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій, при цьому творчість завжди обмежена рамками права, що вимагає від юриста ще більше мистецтва для розв’язання юридичних проблем.

Престиж правової професії вимагає глибокої правничої підготовки; бездоганного знання професійної мови й традицій національної мови. Блискучий ритор, видатний теоретик ораторського мистецтва Марк Тулій Цицерон пише: «Вміння правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, не стільки перевага вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина».