Припинення стягнення аліментів у зв’язку зі зміною місця проживання дитини

Непоодинокими є випадки, коли внаслідок розірвання шлюбу батьки дитини врегульовують також питання аліментів. Як правило, мова йде або про рішення суду, або про аліментний договір, який укладається за погодженням між сторонами.

З плином часу обставини життя батьків та дитини можуть змінитися. Зокрема, дитина може почати проживати з іншим із батьків, який за рішенням суду або за договором сплачував аліменти.

Логічно, що за таких умов цей батько чи мати мають бути звільнені від обов’язку щодо примусового утримання дитини, оскільки за загальним правилом їх має сплачувати той із батьків, який проживає окремо від неповнолітнього.

Припинення стягнення аліментів не відбувається автоматично

Законодавство не містить положень, якими б було врегульовано автоматичне припинення стягнення аліментів з того із батьків, з яким з часом почала проживати дитина. Фактично, якщо такий батько чи мати не здійснять жодних дій, направлених на юридичне оформлення цих питань, з нього і надалі будуть стягуватися аліменти на користь того із батьків, з яким дитина уже не проживає.

Якщо місце проживання дитини та порядок її утримання (сплати аліментів) були зафіксовані у нотаріально посвідченому договорі між батьками, ситуація може бути врегульована у аналогічному порядку. Тобто, батьки мають право укласти додаткову угоду до цього договору та внести відповідні зміни із врахуванням нових життєвих обставин. Такі зміни можуть включати фіксацію нового місця проживання дитини та порядок виконання аліментних зобов’язань тим із батьків, який тепер проживає окремо.

Якщо ж сторони не можуть дійти згоди щодо зміни умов договору, або аліменти були встановлені рішенням суду, припинити стягнення аліментів можна виключно у судовому порядку.

За таких умов той із батьків, з яким почала проживати дитина (далі по тексту – позивач), має звернутися до суду із позовною заявою про звільнення від сплати аліментів.

Які докази доцільно надати суду

Звертаючись до суду із такою позовною заявою доцільно надати докази, які підтверджують: (1) наявність встановленого обов’язку позивача сплачувати аліменти; (2) зміну місця проживання дитини; (3) відсутність заборгованості зі сплати аліментів за позивачем.

Наявність рішення суду, або договору, яким закріплено обов’язок позивача сплачувати аліменти, дає суду можливість зрозуміти, про припинення якого обов’язку та ким саме йде мова.

Адже, у випадку, якщо дитина почала проживати із платником аліментів, а він і надалі продовжує їх сплачувати іншому із батьків, існує порушення як прав дитини на отримання цих платежів, так і майнових прав платника аліментів.

На підтвердження того, що дитина змінила місце свого проживання можна подати такі письмові докази як акт обстеження умов проживання дитини, складений службою у справах дітей та сім’ї за новим місцем проживання дитини; листування між батьками, висновки психолога, довідки різного характеру, тощо. Ці докази мають наочно підтверджувати факт того, що дитина з певного періоду часу проживає із батьком чи матір’ю, який звертається до суду з метою припинення стягнення аліментів.

Ця група доказів потрібна для застосування формули «хто із батьків проживає окремо, той і сплачує аліменти» та доводить, що існуюче рішення суду або аліментний договір вже не відповідає їй у частині отримувача аліментів.

Наостанок, не варто залишати поза увагою докази, які підтверджують відсутність у позивача заборгованості зі сплати аліментів за договором чи рішенням. Це дозволить уникнути передумов для виникнення спорів про стягнення певної частини аліментів. Мова йде про заборгованість зі сплати аліментів, яка могла виникнути за час, поки дитина проживала з тим із батьків, хто первісно їх отримував.

Також, це важливо для виконання рішення про припинення стягнення аліментів, про що буде зазначено надалі.

Судова практика

У цій категорії спорів Верховний Суд зазначає, що існування судового рішення про стягнення аліментів з одного з батьків на користь іншого повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення, існування такого рішення не може бути безумовною підставою для стягнення аліментів з того із батьків,  з ким на час вирішення нового спору проживає дитина, оскільки керівним принципом у цьому випадку є дотримання найкращих інтересів дитини.  

Стягнення з одного з батьків аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов’язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, заявник вправі звернутися до суду із заявою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів.

Якщо спільна дитина сторін проживає з позивачем, то існує необхідність припинення стягнення аліментів з нього.

Суди також звертають увагу на те, що наявність відкритого виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів із Позивача свідчить про порушення його майнових прав та інтересів, оскільки саме він має право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання доньки.

Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з отримувачем аліментів, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

Висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 760/32225/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 307/1186/17, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21.

Верховний Суд звертає увагу, що практика застосування статті 197 СК України залежить від обставин кожної конкретної справи, з огляду на те, що «обставина, яка має істотне значення» у розумінні частини другої статті 197 СК України, у кожному випадку має індивідуальний характер, а питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Які дії необхідно здійснити після отримання рішення суду

У випадку, якщо аліменти сплачувалися на підставі рішення суду, і існує відкрите виконавче провадження, варто враховувати, що і цей етап потребує уваги для реалізації рішення про припинення стягнення аліментів.

Той, із батьків, який отримав рішення про припинення стягнення з нього аліментів, має додатково звернутися до державної виконавчої служби, або приватного виконавця, який здійснював примусове виконання рішення про стягнення аліментів.

Мета такого звернення – закінчення виконавчого провадження, що можливо за наявності рішення суду про припинення стягнення аліментів (яке набрало чинності) та відсутності заборгованості зі сплати аліментів у межах існуючого виконавчого провадження.

Разом з тим, доцільно окрім позовних вимог про припинення стягнення аліментів просити суд також визнати виконавчий лист про стягнення аліментів, на підставі якого вони стягувалися, таким, що не підлягає виконанню.

Зазначене обумовлено тим, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить такої підстави для закінчення виконавчого провадження як «рішення суду про припинення стягнення аліментів». А тому, у випадку якщо судом не буде розглянуто питання щодо існуючого виконавчого листа, є ймовірність того, що задля реального припинення стягнення аліментів доведеться ініціювати окремий судовий процес щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Наостанок, варто зауважити, що припинення стягнення аліментів є одним із інструментів, який направлений першочергово на забезпечення інтересів дитини, а не бажання одного із батьків уникнути фінансової відповідальності.

Теоретично, той із батьків, який припинив проживати із дитиною, мав би сам вжити заходи, направлені на припинення стягнення аліментів з іншого з батьків.

Проте на практиці такі ситуації є поодинокими, що призводить до необхідності проходження додаткової судової процедури задля захисту прав та інтересів дитини та батька/матері, з якими вона проживає.

Джерело: Сібірцева Олена

Голова Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права