Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Об'єктивне розуміння спадкування за заповітом, полягає в тому, що це як спеціальна форма (вид) успадкування, визначається як складова частина цивільно-правового інституту «спадкове право», норми якої регулюють відносини, що виникають при укладанні фізичною особою належним чином оформленої угоди, називається заповітом, по зміні встановленого законом порядку переходу до інших осіб майна, що їй належить, або вирішення долі інших благ, що їй належать, в разі своєї смерті.
Зміст:
Так, Цивільний кодекс України (далі ЦКУ) в Главі 85 регулює відносини, що виникають у сфері спадкування за заповітом. Ст. 1233 ЦКУ дає визначення заповіту. Вона позначає, що це особисте розпорядження людини на випадок її смерті.
Найважливішою внутрішньою умовою дійсності кожного заповіту є законність змісту свободи заповідача: вона не повинна порушувати норми закону і повинна бути виражена у встановленій формі. Текст такого розпорядження містить призначення конкретних осіб і розподіл між ними майна в іншому порядку, ніж це передбачено правилами про спадкування, з можливістю передбачити виконання спадкоємцями якихось дій для отримання спадщини.
Основні положення заповіту, що виражають волю заповідача, відображає один з основних принципів спадкового права свободи заповіту. Тому законодавство і закріплює право заповідача практично в будь-який момент, змінити свою волю щодо спадкоємства.
Свобода заповіту відображається в наступних діях: визначення моменту і доцільності складання заповіту, його скасування або зміни; визначення обсягу майна, яке буде успадковуватися і в якому порядку; встановлення кола осіб, які будуть успадковувати майно за заповітом, в тому числі і відсторонення певних осіб від участі в розподілі спадкової маси.
Будь-який заповіт містить рішення про долю майна, що успадковується і вибір спадкоємців. Таке рішення обов'язково містить обґрунтування, яке є виключно внутрішньою волею, висновком з численної системи майнових і особистих, сімейних та родинних, ділових і дружніх життєвих відносин.
Складений одного разу заповіт може бути неодноразово змінений, скасований, що пов'язано з результатом інших розпоряджень своїм майном, переоцінки обставин, відносин, майбутніх планів своїх спадкоємців та інше.
Кожен громадянин має таке право. Це право поширюється як на все майно так і на його частину (в тому числі предмети звичайної домашньої обстановки).
Але при цьому потрібно враховувати, що людина, яка хоче оформити заповіт:
Спадкодавець може призначити спадкоємцем будь-яку фізичну особу (не має значення родич вона чи ні). Крім цього, спадкоємцями також можуть бути зазначені особи, які зачаті за життя спадкодавця і народилися живими після того, як спадщина відкрилася.
Також, спадкоємцями можна позначити будь-яких юридичних осіб (будь-яка організація, фірма, підприємство, компанія та інше).
Можна і заповідати майно державі або територіальній громаді (жителям конкретної місцевості).
У житті зустрічаються окремі випадки, коли спадкоємці, як за законом так і за заповітом, не бажають приймати спадщину, або вмирають до смерті заповідача. На цей випадок заповідач може здійснити так зване підназначення спадкоємців, визначивши, хто отримує те майно, що має належати таким спадкоємцям.
Крім того у заповідача є право не вказувати хто буде наслідувати, а навпаки: вказати тих осіб, які будуть позбавлені такого права. Наприклад, написати так: «я заповідаю всі свої блага моїм дітям в рівних частинах, але мій син, якого звати ... позбавляється можливості успадковувати».
Важливо звернути увагу на те, що незалежно від того, кого буде позначено спадкоємцями в заповіт, є особи, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Згідно ст. 1241 ЦКУ ними є:
Такі особи, незалежно від того, що вказано в заповіт, успадковують половину частки, яку вони могли б отримати в разі спадкування за законом.
Будь-які обмеження та обтяження, передбачені в заповіті для такого спадкоємця, діють лише в відношенні частини спадщини, що вище обов'язкової частки.
Заповіт потрібно писати особисто. Так, як стаття 1234 ЦКУ, забороняє вчинення заповіту через представника. Не дозволяється також доручати комусь підписувати заповіт.
Особливий сенс і значення щодо заповіту, як односторонньої угоди особливого роду, має його нотаріальне посвідчення. Ця особливість полягає в тому, що правові наслідки, на настання яких ця угода направлена, виникають тільки після смерті особи, яка склала цю угоду. Тому, в той час, коли вирішується питання про дійсність цієї угоди і про відповідність волі спадкодавця його дійсній волі, вже немає живого самого спадкодавця. Крім того, до встановлення змісту цієї волі не можуть бути притягнуті ні свідки, ні використані будь-які інші документи. Все це і обумовлює особливу необхідність участі в складанні заповіту і посвідченні волі спадкодавця посадової особи нотаріуса, який і надає заповіту характер безперечного юридичного акту.
Потрібно звернути увагу, що якщо людина в зв'язку з проблемами зі здоров'ям не має можливості прийти (приїхати) в нотаріальну контору, вона має право запросити нотаріуса додому. Буває і таке, що людина в зв'язку з якимись фізичними вадами або хворобою не може сама своїми руками підписати заповіт, то в такому випадку у неї є можливість попросити іншу людину підписати цей документ. При цьому, повинні бути присутніми заповідач, нотаріус і два свідки. Крім того, при такому підписанні, в тексті заповіту повинні бути відзначені причини, за якими заповідач не зміг підписати особисто. Дуже ретельно потрібно підходити до підбору свідків. Критерії підбору свідків зазначено в ч.4 ст.1253 Кодексу, однак важлива моральність, сумлінність, неупередженість свідків. Важливо, що свідками не можуть бути зазначені спадкоємці і нотаріус, що засвідчує.
Ст. 1247 ЦКУ передбачені такі вимоги до форми заповіту: оформлений письмово, також в ньому мають бути зазначені час і місце оформлення; підписано особисто, або особами, передбаченими статтею 207 ЦК; нотаріально посвідчений і зареєстрований у відповідному реєстрі - Спадкової реєстр. Порушення вищевказаних правил складання заповіту відноситься до одного з видів суперечок щодо заповіту.
Інші посадові, службові особи які уповноважені посвідчувати заповіт
Якщо особа, знаходиться на території інших держав, заповіт можуть засвідчувати консульські установи України.
У разі, якщо особа мешкає в сільській місцевості, де немає нотаріуса, то можна звернеться до органу місцевого самоврядування (селищні, сільські ради).
Заповіти можуть засвідчувати головні лікарі, їх заступники або лікарі які залишилися на чергуванні госпіталів, лікарень і тд. особам, які перебувають у цих установах на лікуванні.
Правом посвідчення заповіту володіють і капітани суден в тому випадку, коли людина, що хоче скласти заповіт знаходиться під час плавання на річкових або морських суднах під прапором України.
Начальники експедицій посвідчують заповіт особам, що знаходяться в експедиціях.
Військовослужбовці, члени їх сімей, що перебувають в пунктах військової частини, військово-навчальних закладах, де немає нотаріусів, сільських, міських чи інших рад, в разі необхідності посвідчити заповіт, можуть звернутися до командирів, начальників таких пунктів дислокації військової частини. Таке право мають і люди, що працюють у пунктах дислокації цих структур.
Якщо особа, знаходиться в установі виконання покарань, заповіт може бути посвідчений начальником такої установи.
За таким принципом, начальники слідчих ізоляторів можуть посвідчувати заповіти особам, які в них знаходяться.
Звертаємо увагу на те, що не можна звернутися до вищевказаних осіб з вимогою посвідчити заповіт на підставі того, що у нотаріусів великі черги або дорогі послуги. Так само, не можна жителям сільських місцевостей, де є нотаріус, звертатися до сільської ради. Важливо відзначити, що при посвідченні заповіту вищевказаними особами, обов'язково повинні бути присутніми ще два свідка.
Документи, якими засвідчується Ваша особа (паспорт) та копії документів, що посвідчують особу спадкоємців (мають їх конкретні дані). Для полегшення процедури визначення майна, що входить до спадкової маси бажано надати документи, які підтверджують право власності. Наприклад якщо складено заповіт на будинок, то краще взяти з собою до нотаріуса свідоцтво про право власності на нього або технічний паспорт, щоб вказати який саме будинок (з якою площею, за якою адресою) Ви хочете позначити в заповіт. Але, з огляду на те, що в складі спадщини можна вказати і те майно, якого на момент складання заповіту немає, але воно буде придбано в майбутньому, то таке підтвердити неможливо.
Таємниця заповіту полягає в тому, що визначені законом особи, позбавлені права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його зміст, зміну або скасування. Всі особи (крім особи, що склала його), які були присутні під час процедури складання і посвідчення заповіту зобов'язані не розголошувати вищенаведені відомості. Однак, на жаль, недотримання цього обов'язку не може бути підставою для визнання недійсним такого акту.
Таке можливо, якщо: він складений і підписаний недієздатною людиною (особою, що не усвідомлює свої дії і/чи не здатна керувати ними); складений та підписаний неповнолітнім; складений і підписаний в результаті фізичного або психологічного тиску; зміст не передбачає однозначного трактування щодо того, кому і яке майно заповідано; складений на користь особи, якою був завірений документ, свідків, що були присутні при цьому.
Заповіт може бути оскаржений будь-якою зацікавленою особою щодо порушення права на вільне волевиявлення заповідача при його складанні. Також предметом доказу може бути факт наявності у заповідача на момент складання заповіту душевної хвороби, наявність якої давала б підстави обмежити його в правоздатності або позбавити її. Оскільки права на складання заповіту не мають неповнолітні, то факт складання заповіту в той час, коли заповідач не досяг повноліття також може бути предметом доведення в судовому спорі за заповітом. Звертаємо Вашу увагу на те, що в цих випадках доводити треба не неправильність складання заповіту, а сам факт хвороби або неповноліття, оскільки встановлення факту складання заповіту особою, яка не мала права його складати, скасовує заповіт (робить його недійсним). Зміст заповіту тлумачиться спадкоємцями. При наявності спору між ними щодо тлумачення, суперечка передається для вирішення до суду. Важливо відзначити, що часто спадкоємці намагаються оскаржувати заповіт з причин несправедливості, доводячи в судовому порядку, що вони заслужили на більшу частку "своїми хорошими справами" (наприклад доглядали за спадкодавцем, допомагали йому матеріально і т.д.). Тому, якщо трапилося так, що заповіт на одну людину і Вас це не влаштовує, є можливість піти в суд і аргументувати, що спадкодавець при складанні заповіту не повністю усвідомлював свої дії, оскільки не врахував Ваших старань і турбот про нього за життя
Терміни оскарження заповіту. Наслідки заповіту, з юридичної точки зору, наступають тільки після того як людина, яка його склала померла. Для його оскарження застосовується загальний строк позовної давності 3 роки: або з дня смерті або іншого дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Наслідки визнання недійсним заповіту: Він не має юридичної сили і не призводить до настання юридичних наслідків. У позначеному випадку, спадкування відбувається на загальних підставах згідно із законом. Однак якщо заповітів було кілька, в разі оскарження останнього, юридичну силу набуває попередньо складений заповіт.
Заповідач в будь-який час може внести зміни до заповіту, оформивши їх відповідним чином, або скласти і засвідчити новий заповіт, зазначивши, що цим заповітом він скасовує попередній. При відсутності такої вказівки попередній заповіт діє в частині, що не суперечить новому. При скасуванні або визнанні нечинними всіх заповітів, спадкування відбувається за правилами спадкування за законом.
Особливістю є те, що ні нотаріус при посвідченні заповіту, ні будь-які інші особи (крім заповідача) не знають його змісту. Тому, при написанні такого заповіту потрібно писати все чітко, грамотно, щоб надалі при тлумаченні його змісту не виникало неточностей і неясностей. Стаття 1247 ЦКУ встановлює деякі вимоги до цього різновиду заповіту. Зокрема, вказується, що особа, що склала секретний заповіт, подає його в запечатаному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус, в свою чергу, ставить на конверті свій засвідчуючий напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Передбачено і чіткі вимоги до порядку оголошення нотаріусом секретного заповіту, які визначаються статтею 1250 ЦКУ.
Стаття 1242 ЦКУ дозволяє заповідачеві скласти заповіт з умовою, яку спадкоємець чи спадкоємці повинні виконати для прийняття спадщини. Ця умова може бути як майнового так і немайнового характеру, може бути пов'язана з поведінкою спадкоємців або й ні (наприклад: наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Основними вимогами до цієї умови є те, що вона має існувати на час відкриття спадщини (тобто на момент смерті заповідача), відповідати закону та моральним засадам суспільства. Варто звернути увагу, що спадкоємець не може оскаржити таку умову на підставі того, що не знав про неї або, що виконання цієї умови не залежало від його поведінки.
Статтею тисяча двісті сорок три ЦКУ передбачено право подружжя на укладення спільного заповіту щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (згідно з нормами Сімейного кодексу України, це, як правило, майно, набуте ними під час шлюбу, але не належить до речей індивідуального користування (до них відносяться засоби гігієни, косметика і інше), і не було даровано одному з подружжя).
При цьому, якщо один з подружжя помирає, то таке майно переходить другому з подружжя, який ще живий. Але в такому разі нотаріус накладає заборону на це майно. Заборона полягає в тому, що обмежує право власності і забороняє відчужувати третім особам, тобто чоловік, який пережив може тільки фактично володіти і користуватися таким майном.
Прийняття спадщини для осіб відзначених спадкоємцями не є обов'язком. Це є їх правом, тобто вони можуть в рівній мірі як прийняти спадщину, так і відмовитись від неї. Для вступу в спадщину за заповітом спадкоємцю протягом 6 місяців з моменту його відкриття необхідно звернутися до нотаріуса. До нього потрібно прийти особисто і взяти такі документи: заяву про прийняття; оригінал або дублікат заповіту (в разі секретного заповіту протокол про його оприлюднення); документи, що підтверджують те, що саме ця особа є спадкоємцем (ними можуть бути як свідоцтво про народження, паспорт, статут юридичної особи, якщо він вказаний спадкоємцем в заповіт) та інші).
Важливим моментом є те, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, на час відкриття спадщини звільняється від обов'язку подання заяви і вважається, що прийняв спадщину, якщо протягом зазначеного проміжку часу не заявив про відмову від його прийняття.
Якщо спадкоємцем пропущено вищевказаний термін, то він може за згодою інших спадкоємців звернутися до нотаріуса і після цього терміну (в такому випадку поважність причин не має значення). При відсутності такої згоди, спадкоємець, який пропустив строк з поважних причин (перебування в лікарні, на військовій службі, в довготривалому відрядженні і т.п.) може звернутися з позовом до суду з вимогою надати додатковий термін, достатній для подачі заяви про отримання спадщини. Protocol робить акцент на правильності формулювання вимоги в позові, оскільки багато хто пише "продовжити термін отримання спадщини" або "відновити термін”, внаслідок чого, суд відмовляє в задоволенні позову на підставі невірно обраного способу захисту.
Після закінчення терміну для його прийняття (по закінченню 6 місяців з моменту смерті), в разі звернення із заявою про прийняття спадкоємець може отримати свідоцтво про право на спадщину. У разі успадкування нерухомості (наприклад заповіт на квартиру, будинок, або земельну ділянку) спадкоємець зобов'язаний це зробити.
_03_03.png)
